Так вона сказала, що ідеальний коханець — це той, якому ти раптом захочеш зберігати вірність.

Дуже може статися, що з питань ідеальних коханців справді потрібно звертатися до бабусь.

Але якби цією самою бабусею була я (тьху-тьху-тьху), я б молоде покоління вводити в оману не стала. Бо брехати погано.

Тому що ідеальний коханець — це не той, якому вірність зберігають. Взагалі вірність тут ні до чого.

Як взагалі можна зрозуміти, що твій коханець ідеальний, якщо тобі нема з ким його порівняти?

А от якщо ти його порівнюєш – ну хоча б раз на п’ять років, якщо частіше совість не дозволяє – і щоразу думаєш “ні, ну а мій-то – в тисячу разів краще!” … Ось це ідеальний коханець.

Проблема, дорога бабуся, починається там, де й вірність начебто є і радості від цього — ні. А таке буває, причому часто-густо. Ходиш, вся така вірна, але незадоволена…

Звідси і вічне жіноче “ти мені все життя зіпсував”, “я на тебе найкращі роки загробила”, “я для тебе все, а ти для мене нічого” і так далі за текстом.

Лягаєш потім вірна і жіночих журналів начитана і починаєш йому пропонувати рольові ігри та фантазійні сюжети, а він на тебе «ах, тобі так не подобається? А в кого це ти навчилася? А хто це тобі розповідав?» — і давай за коси русяві по хаті тягати… І нехай не за коси, не по хаті, і не завжди тягати, а все одно неприємно…

Тож я пропоную вірність із критеріїв викреслити. А додати:

• Відповідність. Ідеальний коханець – це такий, з яким тобі добре без будь-яких рольових ігор. Просто тому, що це саме він і поряд з тобою.
• Розуміння. Такий не претендує на тебе повністю — він тільки намагається, щоб тобі було добре.
• Поблажливість. Ще ідеальний коханець любить мене таку, якою я є. З усіма моїми колишніми та майбутніми походами наліво.
• Турбота. Про те, щоб мені було з ним чудово, а не про те, щоб я випадково набік не подивилася.

А я тоді й не подивлюсь. Хоча б із почуття протиріччя.