Соромна якась справа.

Сперечаємося на що завгодно — так. За твердженням практикуючих сексологів, цим хоча б раз займається будь-яка людина незалежно від статі, виховання та національності.

І що при цьому відчували? Сперечаємося — деяку незручність. Чи перед самою собою, чи перед раптом у спогаді строгими батьками, чи перед можливими свідками.

І навіть якщо відкрито вам ніхто ніколи не забороняв мастурбувати – ви все одно звідкись знаєте, що справа ця не дуже пристойна. Соромна якась справа.

Щоправда, не дуже зрозуміло, чому воно вважається соромним.

Якась давня-давня, середньовічна ще заборона на сексуальні задоволення, якась ханжеська, радянська ще, комплекс провини за ідеологічно шкідливу розвагу, якийсь древній, нерозумний страх перед розкріпаченням і самодостатністю.

У роки мого дитинства вважалося, що хлопчик-онаніст — «стурбований» та «важкий», а дівчинка-онаністка «зростає повією».

При цьому всі потай були заклопотаними і повіями, і якби дорослі у своїх побоюваннях мали б рацію, сьогодні світ перетворився б на бордель.

Здавалося б — а в чому проблема?

Виявляється, в тому, що багато дорослих людей, продовжуючи мастурбувати у своєму солідному житті (що цілком нормально), відчувають почуття крайнього сорому (що ненормально), починають вважати себе нікчемами (що взагалі нонсенс) і йдуть у глибоку депресію зі свого приводу (що просто дурість, як на мене). Тяжкі думки вимагають виходу, напруга — розрядки, найкраща розрядка — це мастурбація, мастурбація — це важкі думки… Замкнене коло, панове.

Загалом психологи стверджують: поки мастурбація як така буде під громадською забороною, багато людей займатимуться нею з маніакальною завзятістю, впадаючи з цього приводу в депресії, калічаючи власні життя і спотворюючи лібідо своїх дітей.